Прокрастинація. спроба екзистенціального психоаналізу
Буцикін, Є. (2024). ПРОКРАСТИНАЦІЯ. СПРОБА ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОГО ПСИХОАНАЛІЗУ. Deleted Journal, 2(3), 114–130. https://doi.org/10.32782/upj/2024-2-3-12
Спершу треба сказати, що психоаналіз є прикладом психологічного редукціонізму та допомагає пояснити явище шляхом зведення його до прихованих (несвідомих) психологічних процесів. Але навіть психоаналітики роблять помилку, коли замість того, щоб відповідати на питання “що це за поняття?”, вони насправді відповідають на питання “звідки воно взялось?”. Тож у моєму дослідженні я теж намагався дати відповідь на питання “що це таке?” стосовно досвіду прокрастинації: як воно буде людиною, яка прокрастинує?
Моє психологічне дослідження є спробою зробити феноменологічне дослідження прокрастинації, а саме підстав розрізнення різних досвідів відкладання на потім. Воно спрямоване на те, щоб знайти ті універсальні підстави, на яких базується змога називати себе прокрастинатором й зрозуміти все ж, що ми переживаємо, коли йдеться про прокрастинацію.
В цій статті я намагався відокремити досвід прокрастинації від інших досвідів відкладання на потім - передусім неробства, лінощів, гультяйства й описати універсальні підстави ці досвіди розрізняти.
Попри значну поширеність досліджень прокрастинації, лишається проблема, що ці психоаналітичні дослідження відповідають на питання, звідки прокрастинація береться, а не що воно таке насправді. Наприклад, якщо ми говоримо, що “прокрастинація - це відкладання на потім на підставі наявного страху успіху”, то тут визначення прокрастинації ніби самозрозуміле. Саму тому я й хотів в дослідженні тематизувати сам досвід прокрастинації як предмет дослідження.
Дослідження покликане допомогти психоаналітикам зрозуміти особливості досвіду прокрастинації під час індивідуальної психотерапевтичної роботи, аби далі мати змогу здійснити психотерапевтичне пояснення виникнення прокрастинації: щоб вони могли його пояснити, знаючи різницю між різними досвідами відкладання на потім.
По-перше, це якісне дослідження, яке стосується особливостей перебігу різних досвідів - “як бути людиною, яка прокрастинує?”. По-друге, методологією мого дослідження є феноменологія, яку виникла як реакція на редукціонізм різного типу - соціологічний, історичний, психологічний. В моєму дослідженні я роблю спробу подивитися на прокрастинацію зі сторони екзистенціального психоаналізу, Сартрові феноменології - й це мій певний l’homage, пошана, до Сартра.
Слід сказати, що психоаналітична спільнота опирається феноменологічним дослідженням, а втім, попри уявлення, що феноменологія та психоаналіз/психодинамічна психотерапія відрізняються, одна з моїх ідей полягає в тому, що ми можемо говорити про Гусерля та Фройда поряд, особливо в психології щоденності, бо для цього є підстави. То ж в мене була проблема знайти рецензента на цю статтю для double-blind перевірки, бо потребувалася експертиза феноменологічна (філософська) та психологічна водночас.
Це також й труднощі, з якими зіштовхується будь-який феноменолог, а саме той факт, що феноменологічні дослідження потребують реакції. Це потрібно для того, щоб можна було зрозуміти, чи були феноменологічні описи інтерсуб'єктивно засвідчені - підтверджені або спростовані (“ні, це не те, що ми відчуваємо”).